Частина літосфери опускається в надра, стверджують учені
Нещодавно опубліковане дослідження проливає світло на маловідомий тектонічний механізм під Центрально-Анатолійським плато в Туреччині. Група геофізиків встановила, що частина земної кори повільно «стікає» в глибини землі – явище, відоме як літосферне капання. Автори статті вказують, що це відкриття може кардинально змінити наше уявлення про динаміку плит не лише на Землі, а й на інших планетах, пише The Daily Galaxy.
Сейсмічна аномалія в басейні Конья
У публікації в журналі Nature Communications аналізуються дані супутникових спостережень і локальних сейсмічних вимірювань над басейном Конья – великим зниженою областю в центрі Туреччини. Дослідники виявили кільцеву структуру, яка свідчить про просідання корового шару. Під нею зафіксовано посилення сейсмічної активності та місцеве потовщення кори, що вказує на скупчення важчих порід у верхній мантії.
Як виникає «крапля» з кори?
Геофізик Джулія Андерсен з Університету Торонто пояснює: підвищена щільність нижньої частини кори спричиняє її поступове витікання вниз у вигляді в’язкої «краплі». Цей згусток повільно відтягує кору за собою, доки зчеплення не слабшає й потік не обривається – тоді поверхня ненадовго зазнає підйому, ніби відпружинюючи.
Повторюваний цикл просідання й підйому
За останні 10 мільйонів років Центрально-Анатолійське плато піднялось приблизно на 1 км. Однак у басейні Конья, навпаки, фіксують поступове опускання – близько 20 мм на рік. Згідно з теорією Рассела Пісклівеца (УТ), перше капання могло запустити серію «дочірніх» процесів, у результаті чого зараз формується нова крапля корового матеріалу, повторюючи початковий цикл.
Лабораторна імітація літосферного капання
Щоб підтвердити гіпотезу, вчені відтворили процес у лабораторії. Для цього використовували полідиметилсилоксан (імітація в’язкої мантії), змішаний із глиною, та шар із керамічних кульок і кварцового піску (зразок кори). Введене всередину щільне «зерно» спричинило формування краплеподібного згустку, який через 10 годин почав опускатися, а за 50 годин – з’явилося вторинне капання. Експеримент довів: навіть без горизонтальних зсувів такий процес самостійно тягне кору вниз і створює западину.
Таким чином, відкриття під Туреччиною розширює наші уявлення про внутрішню динаміку Землі та може допомогти краще зрозуміти геологію інших планет. Дослідники продовжують спостереження й моделювання, щоб детальніше вивчити цей унікальний механізм.