Вчені вже знають, що деякі земні бактерії теоретично можуть вижити в умовах Марса. Але чи здатний на це більш складний організм? Не так давно вчені відтворили умови Марса на Землі, щоб підтвердити або спростувати свої припущення щодо лишайників.
У дослідженні, опублікованому в журналі IMA Fungus 31 березня, вчені відтворили марсіанські умови на Землі, щоб протестувати два види земних лишайників — Diploschistes muscorum та Cetraria aculeata.
Результати цього дослідження можуть допомогти зрозуміти, як більш складні організми можуть адаптуватися до екстремальних умов Марса.
Ці організми самі по собі дивні хоча б тому, що є по суті колонією симбіотів з різних царств, а то й доменів життя — грибів, найпростіших чи ціанобактерій. Свого часу вони викликали багато наукових суперечок про те, як їх класифікувати, доки у 2010-х роках лишайники остаточно не почали розглядати як частину царства грибів. Це з погляду сучасної біології робить їх ближче до тварин, ніж до рослин. А ось що вже напевно було відомо сотні років, то це їхня здатність виживати в найсуворіших умовах, наприклад, на крайній Півночі.
Саме ця стійкість і підштовхнула вчених використати лишайники для перевірки їхньої здатності вижити на іншій планеті. Звичайно, на Марс їх ніхто не відправляв, а тому довелося обійтися лабораторними умовами.
Для цього у спеціальній камері було встановлено:
- тиск у 5-7 мбар;
- атмосфера з 95% вмістом вуглекислого газу та 5% — кисню;
- температура від +18 до -26 градусів за Цельсієм;
- вологість лише на рівні 8-32%;
На додачу в камері відключили світло та опромінили дозою рентгенівського опромінення в 50 Грей, що приблизно можна порівняти з роком перебування на Марсі. Перед “висадкою” лишайники зволожили, що зробило їх активними.
У ході дослідження було встановлено, що Cetraria aculeata зазнала сильного окиснювального стресу та отримала певні пошкодження. Цей вид був обраний через те, що в його складі є пігмент меланін, який, як вважається, відіграє роль у захисті від радіації. Що ж, це йому не дуже допомогло.
А ось Diploschistes muscorum показав низький рівень ушкодження мембран і в цілому краще пережив експеримент, оскільки в ньому почали активніше вироблятися антиоксиданти. Він зберіг метаболізм та продовжив фотосинтезувати після завершення експерименту.