Нещодавні спостереження вказують на те, що Світовий океан володіє здатністю до відновлення значно швидше, ніж вважалося раніше. Дослідники фіксують, що навіть у масштабах, які здаються неймовірними, при належному захисті природа повертає втрачену рівновагу за лічені роки, пише IFLScience.
Унікальний приклад Папаханаумокуакеа
Одна з найбільших морських охоронних зон у світі — Папаханаумокуакеа (Papahānaumokuākea) — стала живим доказом того, як швидко можуть відроджуватися екосистеми океану. Хоч раніше вважали, що захист фрагментарних ділянок допомагає відновити лише локальні види, тепер ми бачимо масштабний ефект навіть на мігруючих рибах.
Неочікуваний стрибок тунця
Перші прогнози скептиків стверджували, що для видів із великими ареалами — на кшталт жовтоперого тунця — морські резервати не працюватимуть. Однак у Папаханаумокуакеа зафіксували 54%-ве зростання популяції тунця в прилеглих водах. Цей «перелив» демонструє, що охоронні заходи створюють сприятливі умови для розмноження й поступового розповсюдження риб.
Захист vs. рибальство
Морський еколог Енріко Сала підкреслює: страх, що резервати послаблять улови, не підтверджується практикою. Головна загроза для промислу — надмірне виловлювання, а не територіальні обмеження. Науковці вважають, що саме морські охоронні зони закладають фундамент сталого рибного господарства й гарантують рибу для майбутніх поколінь.
Переваги океанічних резерватів
На суші охоронні території рідко дають ефект поза їх межами. В океані ж вигоди мігрують разом із морськими мешканцями. Наприклад, темноспинний альбатрос (Phoebastria immutabilis) використовує захищені ділянки узбережжя для гніздування, хоча більшу частину життя проводить у відкритому морі. Завдяки зусиллям гавайських громад та старійшин, популяція цих птахів зросла до 14 мільйонів особин — найчисельніша колонія альбатросів у світі.
Швидкість відновлення
Метод донного тралення, який застосовується вже понад 700 років, практично руйнує морські ґрунти. Нині лише близько 3% Світового океану захищені законодавчо. Проте результати моніторингу показують: перші покращення в біорізноманітті з’являються вже через 2–3 роки після оголошення резервату. У районах із сильно деградованими екосистемами повне відновлення може завершитися за 8–10 років.
Приклад Папаханаумокуакеа дає нам чіткий сигнал: якщо людство інвестує у захист великих ділянок океану, швидке відновлення — цілком реальна перспектива. Саме це відкриття дає надію на стале майбутнє нашої планети.