Деякі сучасні українські прізвища мають коріння, пов’язані зі службою предків у польських, турецьких чи інших чужоземних військах. Дана залежність показує, наскільки тісно історія, війна і багатонаціональне середовище вплинули на українську антропонімію (систему власних імен і прізвищ).
Про це у своїй роботі пише мовознавець Юліан Редько.
Дійсно, У XVI–XVIII століттях українські землі були розділені між Річчю Посполитою (Польща та Литва), Османською імперією, Кримським ханством і Московією.
Внаслідок цього українці часто:
- служили у польському війську як найманці або шляхтичі;
- потрапляли до турецького чи татарського полону, де частина з них ставала яничарами (солдатами османської армії);
- брали участь у козацьких загонах, які могли переходити з одного війська в інше.
Ось кілька аспектів, як це могло вплинути на формування прізвищ:
1. Походження від назв національностей або народів
Прізвища типу:
Поляк, Поліщук, Лях — можуть свідчити про зв’язок із Польщею або службу в польському війську.
Турок, Турчин, Турченко — могли виникнути у зв’язку зі службою у турецьких військах або полоном.
Німець, Немченко — могли свідчити про зв’язки з німецькими найманцями чи проживання поряд із ними.
2. За професією чи статусом у війську
Прізвища на зразок Канонір, Гусар, Драгун, Козак — часто виникали від військових посад чи родів військ.
Також могли з’явитися від прізвиськ, які вказували на військові навички чи поведінку: Шабля, Булава, Лицар тощо.
3. Через полон або службу як яничар
Особливо цікаво, що деякі українці, потрапивши в полон до Османської імперії, могли ставати яничарами — військовою елітою султана. Частина з них або поверталась, або їхні нащадки асимілювалися, а згадки про службу зберігалися в прізвищах.