В американській культурі немає звичного нам по батькові. Швидше за все, ви ніколи не зустрінете в США «Майкла Івановича» чи «Келлі Олександрівни». Замість цього американці використовують іншу систему іменування, яка повністю задовольняє потреби в ідентифікації. В УНІАН розбиралися, яке місце посідає середнє ім’я в офіційних документах та чому традиція по батькові не прижилася в Америці.
Друге ім’я як заміна по батькові
По батькові в слов’янських народів виникло ще за часів Київської Русі: для розрізнення осіб із однаковими іменами додавали ім’я батька, наприклад, Іван Васильович чи Петро Романович. В США ж сформувалася інша практика – людина має два імені: власне ім’я (first name) і середнє ім’я (middle name), яке виконує роль додаткового ідентифікатора.
Середнє ім’я зазвичай обирають за такими критеріями:
- вшанування важливої для родини особи або родича;
- особисте побажання батьків;
- іноді це може бути дівоче прізвище матері.
В офіційних бланках вказують обидва імені, але в повсякденному спілкуванні часто обмежуються ініціалами. Приклад – Джон Ф. Кеннеді, де «Ф.» означає Fitzgerald.
Іменні традиції в інших країнах
У більшості західноєвропейських держав також не практикують по батькові. У Франції, Німеччині, Італії, Великій Британії, Іспанії та багатьох інших країнах офіційно використовують лише ім’я та прізвище.
Водночас в Ісландії збереглася система патронімів: якщо прізвище людини Einarsson, це буквально «син Ейнара». Подібний принцип іноді зустрічається й у Греції, хоча в побуті греків такі патроніми використовують нечасто.
Отже, особливості іменування в кожній культурі формувалися під впливом історичних та соціальних факторів. Американці віддають перевагу індивідуальному підходу, надаючи дітям середні імена для додаткової унікальності.