Уявімо далекий час через кілька мільярдів років, коли наше Сонце вичерпало припаси водню в ядрі й перетворилося на червоного гіганта. У цей період внутрішні планети, зокрема Меркурій та Венера, будуть поглинені розширеним світилом, а Земля стане занадто гарячою й непридатною для живих організмів.
Водночас зона, в якій можливе існування життя, поступово віддалиться від Сонця. Новим «епіцентром» м’якого тепла опиниться регіон навколо Юпітера. За сучасними оцінками астрономів, його крижаний супутник Європа може стати перспективним світом для колонізації чи навіть самозародження біосфери, пише Universe Today.
Європа нині вкрита товстим шаром льоду, під яким, ймовірно, приховані солоні океани. Коли Сонце розшириться, нагріваючи цю ділянку, частина крижаних покривів почне сублімуватися, створюючи навколо супутника атмосферу з водяної пари. Хмари, що утворяться, відображатимуть сонячне світло і підтримуватимуть відносно стабільний клімат протягом сотень тисяч років.
Життєвий цикл Сонця триває близько 10 мільярдів років. Після червоного гіганта наше світило перетвориться на білого карлика, який ще довго випромінюватиме тепло. При цьому газовий гігант Юпітер і його система супутників залишаться поза зоною знищення, отримавши «друге дихання» в розширеній обітабельній зоні.
Незважаючи на те, що процес виникнення життя потребує часу, підсилене випромінювання Сонця та потенційна атмосфера Європи можуть створити достатні умови для розвитку примітивних форм організмів. Однак ключове запитання лишається відкритим: чи з’явиться життя в умовах, які будуть змінюватися надто швидко?
Очевидно, що майбутнє нашої системи нерозривно пов’язане з долею віддалених супутників. Вивчення Європи сьогодні може дати уявлення про те, якою стане їхня природа та чи зможуть вони стати прихистком для живих істот, коли Земля остаточно втратить свою густу атмосферу й рідкі океани.