Щось поряд з секретною радянською військовою базою 200 років тому змінило клімат Землі: про що мова

Супутникові відкриття 2024 року

Нещодавно вчені оприлюднили знімок із супутника, на якому чітко видно чотири потужні конуси, вишикувані уздовж вулканічного острова Сімушир у складі Курильського архіпелагу. Дослідники припускають, що одне з цих вивержень у 1831 році спричинило короткочасне похолодання в північній півкулі майже на 1 °C, пише Live Science.

Вулканічний квартет Сімушира

Сімушир — один із понад пʼятдесяти вулканічних островів, що простягнулися вздовж східного узбережжя Росії. Протягом кількох століть він переходив під юрисдикцію Росії та Японії, а у XX столітті слугував прихованою базою для радянських атомних підводних човнів. Зараз острів не має постійних мешканців.

На ділянці довжиною близько 8 км розташувалися чотири найпомітніші вулкани, видимі навіть з космосу (із південного сходу на північний захід):

• Мілна (1540 м) — найбільша вершина, востаннє вивергалася в 1914 році;
• Заварницький (624 м) — вивергався у 1957 році, залишивши значний кратер;
• Прево (1360 м) — активний до 1825 року;
• Уратман (678 м) — мовчить уже близько 12 тисяч років.

Під схилами Уратмана лежить затока Броутона — місце колишньої стоянки підводних човнів СРСР. Окрім чотирьох головних конусів, на північному схилі Мілни знаходиться менший вулкан Гаряча Сопка, але його важко відрізнити на супутникових фото.

Сімушир у Вогняному кільці

Всі Курили, включно із Сімуширом, лежать на так званому «Вогняному кільці» Тихого океану — зоні підвищеної сейсмічної та вулканічної активності. Цей масив довжиною близько 40 000 км охоплює майже дві третини всіх наземних вулканів і породжує понад 90 % землетрусів у світі.

Виверження 1831 року та його наслідки

Археокліматичні дослідження крижаних кернів із полярних шапок дозволили встановити, що в 1831 році виверження одного з вулканів Сімушира посипало атмосферу величезною кількістю дрібних частинок, що заблокували сонячне світло. Унаслідок цього середня температура в Північній півкулі впала майже на 1 °C, а тривалі зими й похмура погода зафіксовані в хроніках того часу.

Багато років точне джерело виверження залишалося загадкою через віддаленість острова та відсутність свідків. Лише зіставлення геохімічного складу попелу з крижаних кернів і порід Заварницького вулкана остаточно довело його причетність до кліматичної аномалії 1831 року.