Неймовірне відкриття: один з астероїдів виявився загубленим радянським зондом

Довгий час вчені вважали, що космічний об’єкт 2005 V, виявлений у 2005 році, зовсім не астероїд, а втрачений радянський космічний апарат.

Про свої підозри з приводу 2005 VL₁ астрофізики розповіли у статті , доступній на сервері препринтів arXiv.

Так, космічний об’єкт 2005 VL₁, вперше зафіксований майже 20 років тому як астероїд, довгий час залишався малоцікавим для дослідників.

У 2005 році вчені віднесли його до групи навколоземних об’єктів (NEO) і, припустили, що він є частиною класу астероїдів Атона або Аполлона, які мають орбіти, що перетинають шлях Землі. Ще б пак, було встановлено, що об’єкт 2005 VL₁ обертається за 307 днів навколо Сонця витягнутою орбітою, то наближаючись до рівня Венери, то відлітаючи трохи далі Землі. Розміри небесного тіла приблизно оцінили по відбитому їм світлу 9-40 метрів.

І от нещодавно вчені припустили, що дана темна комета може бути втраченим радянським апаратом. Об’єкт став цікавим після того, як виявилася різниця між його очікуваною швидкістю та реальною.

Отож, з 2017 року вивченням космічного об’єкта 2005 VL₁ зайнявся відомий астрофізик, професор Гарвардського університету Абрахама (Аві) Леба. Вчений разом із колегою Річардом Клоетом розрахував орбіту об’єкта 2005 VL₁ і таким чином простежив перебіг його руху за кілька останніх десятиліть. Одним із найцікавіших фактів про це небесне тіло стало його несподіване прискорення під час віддалення від Землі.

Також вчені з’ясували, що найближче до Землі об’єкт 2005 VL₁ був у листопаді 1965 року, а в лютому 1966-го опинився поряд із Венерою. Саме це навело вчених на думку про радянську автоматичну міжпланетну станцію “Венера-2”, яку запустили 12 листопада 1965 року.

На жаль,  зв’язок з “Венерою-2” перервався і 27 лютого 1966 року вона пролетіла за 24 тисячі кілометрів від мети і стала супутником Сонця.

Дослідники зазначили, що розрахункова орбіта радянського космічного апарату майже ідентична траєкторії “астероїда” 2005 VL₁, а ймовірність випадкового збігу їхніх позицій у 1965–1966 роках не перевищує одного відсотка. А те, як об’єкт відбиває світло, дозволяє припустити “блиск” сонячних панелей та інших частин конструкції зонда.