Вчені з’ясували, чому не всі стародавні тварини стають скам’янілими

Вчені з Університету Лозанни з’ясували, що тварини з вищим вмістом білка у структурах організму частіше зберігаються у вигляді скам’янілостей. Результати дослідження опубліковані у журналі Nature Communications (NatCom).

Хоча кістки та раковини добре зберігаються протягом тисячоліть, м’які тканини на кшталт м’язів або мозку вкрай рідко зустрічаються в осадових чи гірських породах. Щоб зрозуміти, чому одні організми перетворюються на скам’янілості, а інші безвісти зникають, дослідники провели експерименти з креветками, равликами, морськими зірками та планаріями — водними хробаками.

Під час розкладання вчені за допомогою мікродатчиків вимірювали хімічні умови у навколишньому середовищі, зокрема рівень кисню. Виявилося, що великі тварини з високим вмістом білка швидше створюють відновне — бідне киснем — середовище, що сприяє скам’янінню. Такі умови уповільнюють розкладання та запускають хімічні реакції, за яких тканини замінюються мінералами.

Це пояснює, чому у викопних шарах кембрійського та ордовицького періодів (близько 500 мільйонів років тому) особливо часто зустрічаються членистоногі. Тіла цих тварин вкриті щільною хітиновою кутикулою, до складу якої входять ліпоїди, протеїни та хітин – азотна органічна речовина. У павукоподібних та комах хітин додатково інкрустований задубленими білками.