Розкрили секрет радянських телевізорів: чому було 12 каналів, а працювали лише 1–2

У багатьох радянських квартирах телевізори мали перемикачі на 12 каналів — попри те, що насправді транслювався лише один або два. Цей технічний парадокс давно викликав подив, але тепер, завдяки дослідженням істориків та ентузіастів, нарешті вдалося розкрити його суть, розповів блогер та автор YouTube-каналу “Історик“.

Витоки радянського телебачення

Перші телевізійні трансляції в СРСР стартували ще напередодні Другої світової війни — у 1938 році в Ленінграді, а з 1939-го — в Москві. Через різні технічні стандарти, що використовувалися в телецентрах, для кожного з них виготовляли окремі моделі телевізорів.

До 1941 року було зібрано близько 2000 телевізійних приймачів, але масове виробництво відклали через війну. Після її завершення ситуація поступово нормалізувалась, і в 1949-му на ринок вийшов перший масовий телевізор — КВН-49, який спочатку мав лише один канал.

Навіщо стільки каналів, якщо показує лише один?

У 1957 році світ побачив “Рубін-101” — телевізор із перемикачем аж на 12 позицій. І хоча в більшості міст був лише один канал (у Москві — два з 1965 року), 12-канальна шкала стала стандартом на десятиліття. Здається нелогічним? Насправді ж це мало цілком практичне пояснення.

Ретранслятори — ключ до розгадки

У великих містах Радянського Союзу телевізійний сигнал поширювався за допомогою ретрансляторів — веж, які передавали один і той самий контент, але на різних частотах. Це було потрібно для уникнення перешкод між сигналами, які могли накладатися один на одного. Щоб прийняти чітке зображення, глядач мав знайти свій “чистий” канал, на якому працює саме той ретранслятор, що краще покриває його район.

Тобто 12 каналів — це не про різноманіття телепрограм, а про варіанти частот прийому одного й того самого сигналу з різних джерел.

Механічні “клацалки” і побутові проблеми

Радянські телевізори відомі ще й характерним звуком перемикача — гучне “клацання” було чутно по всій квартирі. Часте перемикання призводило до зламу пластикової ручки, і глядачам доводилося використовувати плоскогубці, щоб змінити канал. Надійність конструкції залишала бажати кращого, але телевізори залишались символом технічного прогресу тієї епохи.

Радянські телевізори з 12-канальними перемикачами — це не марна розкіш, а розумне інженерне рішення, яке дозволяло краще ловити сигнал у складних умовах. У той час, коли вибір програм був мізерним, якість зображення все ж залишалася в пріоритеті.