Майже як лев, тільки собака: вчені розказали про хижака, який правив Америкою мільйони років тому

До появи левів і шаблезубих кішок Північною Америкою правили гігантські собаки. Це були справжні хижаки-гіганти, що займали вершину харчового ланцюга мільйони років тому.

Еволюційний біолог із Ратгерського університету Скотт Треверс у своїй колонці для видання Forbes розповів про гігантських псових підродини Borophaginae, які мали значний зріст і відігравали важливу роль в ієрархії хижаків.

Йдеться про ​епіціонів (Epicyon), яких наука відносить до епохи середнього і пізнього міоцену, що охоплює період від 12 до 6 мільйонів років тому. У той час ці тварини з роду гігантських псових з підродини Borophaginae процвітали у світі, де домінувала мегафауна. На сьогоднішній день це вимерлий рід.

Зазначається, що ці хижаки досягали в довжину до 2,4 метра і важили до 170 кілограмів. Вони значно перевершували в розмірах сучасних вовків.

За словами Треверса, у епіціонів було мало конкурентів завдяки їхній неперевершеній силі. Це один із найбільших представників псових в історії.

Епіціони мали потужну будову тіла та сильні щелепи, що дозволяло їм ефективно полювати навіть на таких великих травоїдних, як верблюди, коні та носороги. Їх здатність дробити кістки, ймовірно, давала їм доступ до поживного кісткового мозку.

Крім того, біолог відзначив, що епіціони мали набір унікальних адаптацій, які відрізняли їх від сучасних псових. Наприклад, череп, який мав куполоподібний лоб і вкорочений рострум. Ці риси за функціональним призначенням сходилися скоріше з гієнами, ніж із вовками.

Треверс зазначив, що епіціони процвітали аж до появи та диверсифікації котячих у Північній Америці, які мігрували з Євразії. Так, котячі, володіючи гнучкими тілами та гострими кігтями, стали ефективними одиночними мисливцями, що сприяло зменшенню популяції епіціонів. Кліматичні зміни, які призводили до заміни лісів на відкриті степи, також могли вплинути на їхнє виживання.

Викопні рештки епіціонів свідчать про те, що вони були одними з провідних хижаків свого часу, заповнюючи екологічні ніші, які сьогодні займають гієни, псові та єнотовидні.