Характер і щастя спадкові? Вчені переглянули роль виховання у формуванні особистості

Міжнародна команда вчених із Великобританії, Німеччини та Естонії з’ясувала, що характер і здатність відчувати щастя залежать від спадковості значно більше, ніж вважалося раніше. Виявляється, генетичні фактори впливають на особистість і рівень задоволеності життям на 40–50%, тоді як виховання — майже не грає ролі. Це відкриття може радикально змінити наші уявлення про те, як формується людська індивідуальність.

Дослідження опубліковано у науковому виданні Journal of Personality and Social Psychology (JPSP).

Читайте також: Вчені заявили про прорив у лікуванні дегенерації сітківки ока: як золоті наночастинки виправляють сліпоту

Так, команда проаналізувала генетичні та психологічні дані понад 32 000 осіб. Вперше у таких масштабах було використано не лише самозвіти учасників, а й оцінки їхніх близьких — що дозволило точніше відстежити зв’язок між генами й особистісними рисами.

Вчені виявили:

• успадкування рис характеру: у середньому 42%;
• успадкування рівня життєвої задоволеності: 47%;
• до 80% генетичної варіативності задоволеності життям пов’язано з такими рисами, як екстраверсія, невротизм та сумлінність. При цьому загальне середовище виховання майже не впливало на ці риси.

На подив багатьох, вплив сімейного виховання виявився мінімальним. Це суперечить традиційній думці про вирішальну роль середовища у формуванні особистості.

При цьому попередні дослідження показували такий рівень успадкування рис особистості щодо близнюків, але роботи з звичайними родичами демонстрували вдвічі менші цифри.

Це дослідження змінює уявлення про те, що робить нас тими, ким ми є. Якщо раніше вважалося, що характер формують здебільшого соціальні умови та виховання, то тепер зростає розуміння того, що наше “я” глибоко закорінене в ДНК.

Читайте також: Попередження Судного дня чи космічна краса? На підльоті до Землі вибухнула комета: що відомо

Таким чином, людям тепер доведеться визнати нове уявлення про формування особистості, наголошуючи на провідній ролі біологічних чинників над виховними.