Чому ми не пам’ятаємо себе в ранньому дитинстві: пояснення вчених

Багато дорослих практично не мають чітких спогадів про те, що відбувалося з ними у віці трьох–п’яти років. У чому причина цієї «інфантильної амнезії» та як на неї впливають культура і обставини життя дитини?

Групи дослідження та основні результати

Нова Zeelandська психологиня Шеллі Макдональд провела експеримент за участі представників європейських і азіатських громад, а також корінного населення – племен маорі. З’ясувалося, що азіатські учасники пригадували свої перші спогади лише після 4,5 років. Європейці згадували події з приблизно 3,5 років, натомість маорі могли розповісти про окремі моменти з віку близько 2,5 року, пише useti.org.ua.

Вплив культурних традицій

Макдональд пояснює відмінності сильним усним фольклором маорі. Розповіді про предків і минулі події стають частиною сімейного життя, створюючи емоційний контекст, у якому дитина з ранніх років фіксує яскраві епізоди.

Порівняння з іншими країнами

Подібні дослідження провела й італійська психологиня Федеріка Артіолі. Вона виявила, що діти з великих родин, де поруч завжди були бабусі, дідусі, тітки або дядьки, мають більш насичені спогади про перші роки життя. Цікаві історії та казки, які розповідають близькі, закарбовуються в пам’яті міцніше, ніж повсякденні події.

Стрес і розвиток пам’яті

Окремо дослідники вказують на вплив стресових ситуацій. Наприклад, розлучення батьків до шести років часто залишає в дитячій пам’яті яскравіший слід, ніж спокійні сімейні будні.

Гіпотези про дитячу амнезію

Науковці й досі дискутують: одні вважають, що швидкий потік нових вражень «витісняє» давні спогади, інші – що дитяча пам’ять просто ще не встигає сформувати міцні сліди. Зигмунд Фрейд у свою чергу запропонував поняття «інфантильної амнезії», підкресливши її фундаментальну роль у відсутності яскравих ранніх спогадів.

Отже, дитяча пам’ять формується під впливом як культурних практик і сімейного кола, так і психологічних чинників та рівня емоційного навантаження.